Тільки одним оком подивитись і назад! Хто казав що через кордон не випускають? Просто ви не тудою ходите 😂
Коротка історія про те, як я став туристом-екстремалом, попрямувавши в Карпати, а опинився в Румунії. Всього на пару годин, зате яких!
Усі казали: «Не варто», «Там ведмеді», «Горами важко», «Ще й прикордонники не сплять». Але я подумав: «Ну що може піти не так?» І от одного чудового ранку я зібрав рюкзак, запасся жменею горіхів (на випадок, якщо треба буде домовлятися з ведмедем), взяв телефон із наполовину зарядженою батареєю – бо який ж українець планує щось до кінця? – і вирушив у подорож.
Спершу все було як у рекламі: свіже гірське повітря, краєвиди, які хоч на листівку. Та через годину підйому романтика випарувалася разом із моїм потом. Дихати стало важче, ніж жити у воєнний час, а ноги просили перемир’я. Але впертий українець не здається, навіть коли всі ознаки говорять: «Розвертайся, дурню!»
Десь на середині маршруту я почав чути якісь дивні звуки в лісі. Спершу подумав, що це ведмеді. Ну, знаєте, як у мультиках: виходить клишоногий, дивиться на тебе з недовірою й запитує, чи ти взагалі знаєш, що в них тут заповідник. Але звуків не додалося, тому я пішов далі – звичайно ж, неправильно, але хто думає про логіку, коли йдеться про пригоди?
І от я на вершині. Звідти відкривався краєвид, який заставляв забути про весь біль у ногах і питання, навіщо я це роблю. А ще помітив тоненьку лінію дороги десь унизу. Чекайте, а це вже Румунія? Ну, так.
Поки я думав, як краще повернутися, до мене підійшов місцевий румунський пастух і почав щось розповідати про вівці. Його пес гарчав, наче хотів сказати: «Ти тут випадково чи спеціально?» Я швиденько переконав їх обох, що вже йду назад.
Дорога вниз була ще складнішою: слизькі камені, ноги тремтять, а думка про прикордонників, які можуть застукати, додавала адреналіну. Здається, я побив рекорд із бігу по горах. А ще трохи й домовився б із ведмедем, щоб він мене зловив і покатав до кордону.
Отже, підсумок: попасти до Румунії на пару годин можна, але чи треба? Ні. Бо це важко, небезпечно, а ще й незаконно, якщо ти чоловік призовного віку. Гори – не жарти, там легко втратити орієнтацію або травмуватися. А прикордонники – не ті люди, які оцінять твоє «туристичне натхнення».
Так що сидіть вдома, хлопці. Бо Карпати – це не той маршрут, де варто ризикувати. Ну хіба якщо ви хочете стати легендою у своїй громаді: «О, це ж той, що через гори до Румунії ходив. Правда, недовго!»
